Вища освіта для людей з інвалідністю

 Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» є одним із лідерів серед вищих навчальних закладів недержавної форми власності. І головна перевага, що відрізняє наш університет від інших університетів, полягає в тому, що Університет «Україна» дає змогу навчатися людям не тільки з безмежними, але й із обмеженими можливостями. Тут панує рівноправність і паритетність, жоден студент у дружньому колективі не відчуває дискримінації чи утиску, незалежно від того, які фізичні вади відрізняють його від іншого студента. В Університеті «Україна» уже напрацьовано корпоративну культуру толерантного ставлення до таких дітей, індивідуального підходу до навчання студентів із інвалідністю. І це вирізняє атмосферу цього університету.

Про своє життя в нашому навчальному закладі розповіла Ольга Мах – унікальна дівчина, про яку мені випала нагода написати. Ольга, маючи ваду зору, подолала досить кропіткий шлях і непрості бар’єри, аби досягти своєї мети. Вона змогла захистити дипломну роботу на тему «Державність і право Стародавньої Греції» на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст», користуючись під час навчання виключно шрифтом Брайля (рельєфно-крапковим шрифтом для написання і читання незрячими, розробленим французом Луїсом Брайлем).

Саме про це ми й вирішили поговорити з випускницею Івано-Франківської філії Університету «Україна» зі спеціальності «Правознавство» Олею Мах.

Олю, чому Ви обрали спеціальність «Правознавство», і коли зрозуміли, що саме до цього у Вас лежить душа?

– Коли я навчалася у випускному класі, переді мною постало питання, яку ж професію обрати. Спершу я мріяла вступити на спеціальність «Видавнича справа та редагування». У мене було бажання проводити різні заходи, оскільки я робила це у школі. Але, прийшовши в Університет «Україна», я ще раз усе обдумала і вирішила обрати спеціальність «Правознавство», бо тоді я зрозуміла, що більш за все мені хотілося б допомагати громадянам, які опинилися у скрутній ситуації.

Важко було пристосуватися до навчання в інтегрованому середовищі? Колектив Вас одразу прийняв?

– Завдяки Михайлу Михайловичу Бойчуку, який був завідувачем кафедри правознавства, мені адаптуватися в колективі було зовсім не важко, усі студенти і викладачі були дружні і привітні, і я одразу влилася в компанію.

– А взагалі, як швидко Ви навчилися читати по шрифту Брайля?

–  Шрифт Брайля я почала вивчати у першому класі, який був повністю приділений вивченню і опануванню цього шрифта, у Львівській спецшколі-інтернаті для незрячих дітей. Спершу мені давалося це важко, але згодом за допомогою моєї вчительки Ярослави Марківни я змогла цілком оволодіти  технікою читання і написання по Брайлю.

Розкажіть трохи, як проходив процес підготовки до захисту диплома. Я бачила Вашу роботу, і вона досить велика. Мабуть, це була кропітка праця.

– Спочатку, як і всі студенти, я обрала тему своєї дипломної роботи. Добирати відповідний матеріал мені допомагали куратор Судак Ірина Михайлівна та мої батьки, які також допомогли мені підшукати джерела для моєї дипломної роботи. Десь наприкінці квітня я почала її писати. Написання зайняло у мене тиждень, оскільки я мала весь матеріал. 13 червня 2015 року відбувся захист моєї дипломної роботи, де я виступила із короткою доповіддю. Написання було нелегким, адже її диктували з матеріалів, що були надруковані для людей, які не мали ваду зору.

Чи відчували Ви підтримку Вашого наукового керівника Клименка Андрія Осексійовича?

– Так, звісно. Саме Андрій Олексійович допоміг мені з вибором і формулюванням теми моєї дипломної роботи, а також із укладанням плану. Я використала його цінні рекомендації по добору літератури. Його підтримка і віра в мене допомогла мені пройти цей шлях.

Вам пропонували користуватися більш сучасними технологіями? Наприклад, комп’ютерами, аудіо? Якщо так, то чому Ви відмовилися і вирішили захистити диплом уже звичним методом?

– Коли почалася розмова про написання дипломної роботи, мені одразу запропонували написати її шрифтом Брайля, на що я погодилася, не роздумуючи, бо я до такого методу вже звикла, і мені так було зручніше, ніж оволодівати новими для мене технологіями. Хоча, у мене є свій власний комп’ютер із доступом до Інтернет, із якого я брала інформацію, та диктофон, на який я записувала лекції.

Розкажіть, будь ласка, трохи про себе в цілому.

– Народилася я 5 квітня 1988 року в м. Івано-Франківськ, де і проживаю. У 8 років я пішла до львівської спецшколи-інтернату для незрячих дітей. Під час навчання у школі я брала активну участь у художній самодіяльності, а також відвідувала такі гуртки: приватні уроки по класу фортепіано, мовний гурток «Слово», театральну студію «Журавка», яку заснувала вихователька нашої школи Партика Галина Іванівна. Коли готувалися заходи, що проходили у нашому класі, я самотужки обирала музичне оформлення і була ведучою цих заходів. 2008 року вступила до Івано-Франківської філії Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» на спеціальність «Правознавство». Проте, якби була можливість вступити на спеціальність диктора чи ведучого у рідному місті, я б із радістю так і вчинила. Всі лекції в університеті я записувала на диктофон, щоб мати можливість дома підготуватися до семінарських занять. Варто зазначити, що тут також я брала активну участь у художній самодіяльності, про що свідчать подяки та грамоти. Під час підготовки заходу до міжнародного Дня інвалідів я добирала музичне оформлення самотужки і була його ведучою разом із Максимом Корольовим, який також не бачить.

Я маю такі захоплення: збираю класичну музику та фонограми до пісень, що мені подобаються; театр (щоправда, можливості відвідувати його немає); люблю брати участь у різних заходах; слухаю аудіокниги на історичні та інші теми.

Дівчина зізнається, що їй було б набагато важче навчатися, якби не її батьки і близькі їй люди.

Я щиро дякую Ользі за інтерв’ю і дуже сподіваюся, що найближчим часом їй вдасться знайти роботу за фахом, бо таких унікальних, розумних і добрих людей, які прагнуть допомагати іншим, у наш час варто цінувати.

Але хочу зауважити, що в історії з Олею виявляються більш глибокі проблеми, які випливають з теми навчання людей з інвалідністю. Наприклад, діти в інтернатах. Вони не опановують новітні технології, і коли вступають до університету, де темп навчання дуже високий, невміння працювати зі спеціальними програмами стає певним гальмом їхнього розвитку. Адже в Університеті «Україна» ці діти потрапляють не у закритий простір для інвалідів, а в інтегроване середовище, де навчаються разом зі здоровими дітьми. Так само і щодо працевлаштування: володіння новітніми інформаційно-комунікаційними технологіями розширює спектр вакансій для людей з інвалідністю. Очевидно, що в державі ця проблема потребує послідовного і системного реформування.

Мені стало цікаво розглянути це питання детальніше, тому я попросила прокоментувати це питання Яну Юріївну ШАПОВАЛОВУ, начальника Центру інклюзивних технологій Університету «Україна»:

− Починаючи з 1999 року, Університет «Україна», з метою наближення ВНЗ до місця проживання інвалідів, створює низку територіально відокремлених структурних підрозділів (ТВСП), інститутів та коледжів, нині їх 32. Практично в усіх забезпечена архітектурна безбар’єрність. Наприклад, для співробітників та студентів із вадами зору на вході до університету є маячок, який, за допомогою звукового сигналу допомагає знайти вхід до будівлі. Також на вході й у всьому приміщенні є пандуси. У нас немає порогів, щоб людина на візку могла безперешкодно заїхати. Ширина коридору, дверних отворів дозволяє цілком комфортно пересуватися людині на візку. В кожному корпусі двері ліфтів не зачиняються, поки не зайде людина або не заїде візок. Ви натискаєте кнопку, і ліфт повідомляє, на якому поверсі він зупинився. Це дуже зручно не лише для тих, хто не бачить, а й для тих, хто на візку: людині не потрібно піднімати голову і дивитися на табло. Крім того, парти першого ряду в аудиторіях призначені для візочників. Ще стосовно навчання студентів із ураженнями слуху: на лекціях, семінарських та практичних заняттях заняття супроводжують наші перекладачі жестової мови. Студенти з вадами зору на лекціях мають змогу використовувати диктофони, обладнані озвучувальними програмами комп’ютери, фонди медіатеки. Для них функціонують курси:

  • «Соціальна комп’ютерна грамотність для осіб із вадами зору», які дозволяють навчити людей із вадами зору працювати з комп’ютерною та офісною технікою;
  • «Основи роботи із сенсорними смартфонами для людей із вадами зору», які дозволяють навчити студентів із вадами зору використовувати пристрої на базі Android для навчання та повсякденного життя.

Компенсувати функціональні обмеження, що впливають на якість навчання студентів із інвалідністю, і надати необхідну підтримку можна тільки шляхом організації супроводу їх навчання. Для цього у базовій структурі створено Центр інклюзивних технологій навчання, діяльність якого спрямовано на сприяння профорієнтації та профдобору абітурієнтів, у тому числі з інвалідністю, створення умов для адаптації студентів до інклюзивного навчання, контроль стану їхнього здоров’я. У Центрі працюють фахівці різного профілю: практичний психолог, соціальний працівник, перекладачі-дактилологи, медичні сестри та інші.

Університет має науково-практичний Медико-реабілітаційний центр, до складу якого входять кабінети функціональної діагностики, масажу, лікувальної фізичної культури та фізіотерапії, які укомплектовані сучасним обладнанням, а послуги із профілактики та лікування захворювань надають фахівці з фізичної реабілітації.

Також для організації самостійної роботи студентів з особливими потребами у базовій структурі та деяких ТВСП створено Центри самопідготовки, які оснащені комп’ютеризованими робочими місцями, офісною технікою та доступом до Інтернету.

Для корекції слухомовленнєвої функції у базовій структурі в Києві та у філіях університету у Полтаві, Вінниці та Хмельницькому працюють спеціалізовані комп’ютерні комплекси, які включають комп’ютеризовані робочі місця, обладнані корекційно-розвивальними програмами «Живий звук» та «Світ звуків», акустичною системою, стереогарнітурою, комплектом мікрофонів та веб-камерою.

Валерія Роздабарова,

студентський Медіа-центр Університету «Україна»,

Фото з архівів Олі Мах