Земний вам уклін, ліквідатори

Нещодавно минуло 30 років від тієї страшної катастрофи, що трапилась на Чорнобильській атомній електростанції (ЧАЕС). Вибухнув четвертий реактор станції, загроза радіоактивного забруднення стала дуже реальною не тільки для Київщини, загалом України, але й усього світу.

Трагедію, що нависла над людством, удалося відвернути. І, насамперед, завдяки мужності, справжньому героїзму, самовідданості ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС. Незвичайно небезпечну і важку роботу довелось їм виконувати, щоб заглушити четвертий реактор, що вибухнув, зменшити рівні радіації. Вони здійснили великий подвиг – за сім місяців після вибуху прибрали тонни радіоактивного сміття і ґрунту, дезактивували гектари площ всередині та біля реакторів, знизивши радіоактивний фон у десятки і сотні разів. Саме завдяки такій роботі відселення людей обмежилося 30-кілометровою зоною.

Час минає швидко. Чимало ліквідаторів, тих, хто врятував світ від атомної загрози, вже не стало – вони віддали своє життя в ім’я живих. Але є ще ті, яким є що пригадати про, здавалось би, недавнє минуле, що стало вже історією України.

Володимир Анатолійович Гудов брав безпосередню участь у ліквідації аварії, причому в епіцентрі вибуху (особливо небезпечна зона №3 – це 4 і 3 реактори. Сорок дві доби – з 30 липня по 9 вересня 1986 року – молодий тоді тридцятирічний чоловік перебував у складі військової частини 32207. Про те, що відбувалось тоді в Чорнобилі, В.А. Гудов і розповів студентам та викладачам нашого університету. Цю справді героїчну людину запросив до нашого навчального закладу Інститут права та суспільних відносин.

Володимир Анатолійович дав загальну оцінку подіям тридцятилітньої давнини, розповів про те, чим 42 дні займався 731-й спецбатальйон. Особливо вразило слухачів те, як не тільки за обов’язком, а й за покликом серця військовики брались за, як правило, небезпечну, але дуже потрібну роботу. Цю розповідь доповнив документальний фільм «Чорнобиль-3828», цифра така засвідчила кількість тих ліквідаторів, що вручну очистили дах третього реактора від радіоактивного сміття. Хоч там працювали по 40 секунд, але цього часу вистачало, щоб життя воїна-ліквідатора скоротилось на десятиліття.

Розповідач назвав прикрі цифри втрат бійців батальйону. Три чверті їх не дожили до 30-річчя катастрофи, яку відвернули від людства. В книзі В. Гудова «731 спецбатальйон» (до речі, вона перевидавалась тричі) про батальйон сказано у вірші автора цієї дуже правдивої книги:

…он сражался, как Герой,

За жизнь, спасение народа.

На жаль, про героїв нерідко забувають одразу ж, як тільки навіть дуже серйозну загрозу усунено. Так трапилось і з чорнобильцями в нашій країні. Зокрема, воїнам-ліквідаторам 731 спецбатальйону доводиться відстоювати свої права на життя, яке у них ще залишилось. Влада радянських часів і вже за всіх президентів і урядів незалежної України навіть Закон про Чорнобильську катастрофу не виконує. Це треба виправити хоча б для того, щоб сьогоднішнє суспільство й особливо молодь знали, що є справедливість і що подвиг в ім’я людства заслуговує належної оцінки. І все ж хочеться закінчити оптимістичними словами колишнього заступника командира спецбатальйону: «Живіть і пам’ятайте, щоб подібне не повторилося».

 

Власний кореспондент

Газета «Університет «Україна» №3-4, 2016